Сучасний медіапростір України переживає період глибоких трансформацій, що зумовлені як глобальними технологічними змінами, так і внутрішніми суспільно-політичними процесами. Інтернет став домінуючою платформою для розповсюдження інформації, а питання власності, мовної політики та довіри громадськості стоять гостро як ніколи.
Еволюція медіаландшафту свідчить про безумовне домінування онлайн-ресурсів. Ще у вересні 2017 року, за даними незалежних рейтингів Alexa Internet та Інтернет Асоціації України, до списку найпопулярніших входило 103 інтернет-ЗМІ, включаючи сайти традиційних телеканалів. Серед них такі гіганти як 24 Канал, ТСН, РБК-Україна, Українська правда, Главком, Корреспондент, Обозреватель та популярний інформаційний портал Censor.net. Ці платформи постійно конкурують за увагу читачів, прагнучи займати найвищі позиції у загальноукраїнському топ-300.
Однак за лаштунками цієї конкуренції часто стоїть тінь олігархічного впливу. Більшість великих українських онлайн-ЗМІ належать впливовим фінансово-промисловим групам, що так чи інакше формують потрібну їм точку зору. Згідно з даними на 1 лютого 2024 року, серед п'яти найбільших новинних сайтів країни, два контролюються Рінатом Ахметовим та Ігорем Коломойським, ще два — Михайлом Бродським та Андрієм Садовим. Лише один, РБК-Україна, належить медіабізнесмену Йосипу Пінтусу. Ця ситуація підкреслює структурну проблему медіаринку, де незалежність часто є винятком, а не правилом.
Знаковою подією, що підкреслила цей тренд, стала заява Ріната Ахметова 11 липня 2022 року про вихід його інвесткомпанії SCM з медійного бізнесу. Вже 12 липня розпочалися процедури припинення випуску друкованих ЗМІ та анулювання ліцензій "Медіа Групи Україна". Цей крок, хоч і був викликаний обставинами воєнного часу, демонструє, наскільки швидко може змінюватися ландшафт медіавласності.
Окрему увагу заслуговує питання мови. Існує окремий список україномовних інтернет-ЗМІ, який налічує топ-50 найпопулярніших видань, що публікують інформацію українською мовою або мають повноцінну україномовну версію. Це є важливим кроком до утвердження української мови в інформаційному просторі, особливо з огляду на історичні наслідки. Письменниця Євгенія Кузнєцова в інтерв'ю Video NV наголосила, що тотальна русифікація 1960−1980-х років завдала істотної шкоди українській мові, а її носіям було морально значно тяжче вже в незалежній Україні на межі тисячоліть.
Незважаючи на всі виклики, довіра до національних ЗМІ залишається на відносно високому рівні. Опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) показало, що кожен другий українець довіряє українським ЗМІ. Проте паралельно з цим спостерігається і значний ріст популярності нових джерел інформації: понад 40% громадян отримують новини з Telegram-каналів, що створює нові виклики для верифікації інформації та боротьби з дезінформацією.
Не слід забувати й про інформаційну війну. У списку популярних ЗМІ, незалежно від країни реєстрації та мовної політики, були присутні й ті, що позначені як "проросійські новини", наприклад, Страна.ua та Politeka.net. Це свідчить про постійну боротьбу за наративи та необхідність критичного ставлення до джерел інформації.
Українські ЗМІ, перебуваючи на передовій інформаційної боротьби, продовжують адаптуватися до нових реалій. Вони є життєво важливим інструментом для інформування та консолідації суспільства, хоча й стикаються з питаннями власності, незалежності та довіри у вічно змінному цифровому світі.